НАСТОБІ́СІТИ, ію, ієш, док., фам. Дуже набриднути, надокучити. Настобісіла йому Микитина сестра, білява Євгена — пухла і плаксива… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 66); О! Як настобісіли ці "добрі люди", як часто згадує про них мати, а не скаже, хто вони… (Хижняк, Килимок, 1961, 92); // безос. охати настобісіло.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 201.