НАСТИ́РЛИВИЙ, а, е.
1. Який набридає, надокучає своїми діями, вчинками і т. ін.; набридливий, надокучливий. Ганушеві хотілось просто з каменя стрибнути через тин і втекти од настирливої, причепливої баби (Н.-Лев., III, 1956, 225); Марко вирішив позбавитись настирливих сусідів (Трубл., Шхуна.., 1940, 174); Над колоною.. густою завісою курилась пилюга і чорною хмарою роїлися настирливі мухи (Збан., Між.. людьми, 1955, 76); // перен. Який часто повторюється, одноманітно діє, неприємно вражаючи. Темне небо.. неприязно зустріло їх настирливим холодним дощем (Хижняк, Тамара, 1959, 165); Антон Іванович уже крізь сон почув настирливий стук у шибку (Стельмах, Правда.., 1961, 200).
2. перен. Який довго, невідступно діє, виявляється (про думку, ідею і т. ін.); невідчепний, нав’язливий. Він бажав зайнятись бодай фізичною працею, щоб не допускати собі до голови настирливих думок і згадок (Фр., VI, 1951, 255); — Ви віддали заводські лабораторії людині з настирливою ідеєю, яка ні собі, ні вам, ні лаборанткам.. не дасть спокою ані на мить (Шовк., Інженери, 1956, 72); Це бажання було таким настирливим, що ледве не примусило зробити небезпечний крок — схопитись на ноги (Коз., Зол. грамота, 1939, 93).
3. Завзятий, наполегливий. Вона була активна й наполеглива, настирлива й нещадна до тих, хто ставав їй на дорозі (Ю. Янов., II, 1954, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 200.