НАСТЕ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до настели́ти. Ударила [щука] хвостом об воду — став такий міст, що й у царя нема такого: палі срібні, .. а поміст склом настелений (Укр.. казки, 1951, 178); Біля берега стояв пором — два великих човни з настеленими на них дошками (Донч., V, 1957, 567); // насте́лено, безос. присудк. сл. Панський каретний сарай було перетворено в клуб, настелено сцену (Гончар, II, 1959, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 199.