НАСТАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАСТА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Постачаючи, задовольняти чиї-небудь потреби в чомусь. — Батько напозичався в пана грошей на одробіток, насилу настачає хліба на сім’ю.., — сказала баба Хівря (Н.-Лев., IV, 1956, 216); [Настя:] А лопає бісова дітвора так, що й харчів на них не настачиш (К.-Карий, II, 1960, 171); — Он бібліотекарка з клубу, Олександра Петрівна, скаржиться, що не настачить книжок нашим колгоспникам (Крот., Сини.., 1948, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 199.

Настачати, ча́ю, єш, сов. в. настачити, чу, чиш, гл. Припасать, припасти, приготовлять, приготовить, доставлять, доставить вдоволь. Усе то настачили… ніженські міщане. К. ЧР. 258. По десять разів на день їси і хліба тобі не настачиш! Не настачуть мої руки на трьох дітей і на його. Г. Барв. 284. — Чого чорт плаче? — Що панам людей не настаче. Ном. № 1141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 523.