НАСТАНО́ВЛЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до настанови́ти¹. Біля дівчат походжає найстарша робітниця, вона настановлена, щоб глядіти, аби хто чого не зіпсував чи не вкрав (Л. Укр., III, 1952, 491); — А озброїв їх [грабіжників] і підбурив Юрко Семенович, управитель Печорський, настановлений архімандритом Плетенецьким (Тулуб, Людолови, II, 1957, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 198.