НАСТА́ВНИК, а, ч.
1. Той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель. Назіра знала, що Юрському треба все говорити. Він же її перший наставник і вихователь (Ле, Міжгір’я, 1953, 382); Посіяне вчителем у дитячі душі зерно знань, добра й правди залишає назавжди пошану й любов до свого наставника в житті (Літ. Укр., 6.IV 1962, 4).
2. діал. Наглядач. — Не балакай один із другим, але роби! — гримав Петрусь [на хлопців], удаючи наставника (Март., Тв., 1954, 150); Після чотирьох тижнів непосильно важкої праці лісорубів наставники, що приймали виконану роботу, відкинули половину складеного у стоси дерева як такого, що нібито не відповідало вимогам фірми (Галан, Гори.., 1956, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 198.