НАСПІ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док. І. тільки недок., перех. і без додатка. Співати тихо, напівголосно. Вона бринькає на гітарі, наспівує словами і без слів мотив пісні "За тучами, за хмарами" (Вас., III, 1960, 118); Починає [Жура] наспівувати якусь мелодію без слів (Коч., II, 1956, 111); Дівчатка сидять собі на травиці та наспівують стиха (М. Ол., Леся, 1960, 104); * Образно. Тихо наспівував вітерець, шелестіло листя (Кочура, Родина.., 1962, 92).

2. перех., розм. Співати багато (пісень, арій і т. ін.). А скільки перетерпів ти неправди. Народе мій, в неволі живучи! Яких журливих співів наспівав ти. Яких плачів наплакав ідучи! (Вирган, В розп. літа, 1959, 22); Мати моя, Марія, читати мене навчала, Сестра у моє дитинство гарних пісень наспівала (Нагн., Гірські вершини, 1960, 26).

3. перех. Співати для запису на пластинку і т. ін. Леся Українка наспівала М. В. Лисенкові для нотного запису весняні пісні з Волині (Нар. тв. та етн., 4, 1962, 51).

4. перех., розм. Співаючи, викликати щось, досягати чого-небудь. [Кость:] То, мабуть, вражі півні крадуть ночі, щоб швидше наспівать день… (Вас., III, 1960, 164).

5. перех. і без додатка, перен., розм. Наговорювати, настирливо переконувати в чому-небудь. — От такі всі мужчини. Бігає, запобігає, улещує, наспівує, що той соловейко, а одружиться — тікає від дружини, як чорт од ладану (Кол., Терен.., 1959, 118); Антошу се розгнівило. Вічно та Ліда. Її наспівали ліберальні студенти, як грамофонний кружок, а вона повторює дурниці… (Коцюб., II, 1955, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 196.