НАСПІВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАСПІ́ТИ, і́ю, і́єш і діал. НАСПІ́НУТИ, ну, неш, док.

1. неперех. Ставати спілим, достиглим (про плоди, злаки і т. ін.). Полуниці вже наспіли (Сл. Гр.); Оце наспінуть полуниці. Насуне миру — повен ліс… За тим наспінуть — терен, груші (Манж., Тв., 1955, 123).

2. неперех. Надходити, наближатися, розпочинатися, наступати (про час, пору і т. ін.). Ганна брала лопату й копала годину чи дві, доки наспівав час бігти до телят (Ю. Янов., Мир, 1956, 33); Була весна, і саме наспіли релігійні свята (Донч., VI, 1957, 610).

3. неперех., розм. Приходити, прибувати куди-небудь, з’являтися десь (перев. своєчасно, в потрібний момент). З першими водами стали наспівати у Київ дружини всуміш із човнами купців (Оп., Іду.., 1958, 366); Тяжка й незабутня була це хвилина, коли до них наспіла вістка, що їх син вже одружився (Коб., II, 1956, 266); Секретар партколективу будівництва наспів на цей час до гурту й почув останню фразу (Ле, Міжгір’я, 1953, 386).

4. перех. Те саме, що доганя́ти. Один Барило брово йшов, і втома його не брала; неначе кішка, здиравсь він на дерева і оглядав, чи не наспіва погоня (Стор., І, 1957, 389).

НАСПІВА́ТИ² див. наспі́вувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 195 - 196.

Наспівати, ва́ю, єш, сов. в. наспіти, пію, єш и наспінути, ну, неш, гл.

1) Поспѣвать, поспѣть, подоспѣвать, подоспѣть. Аж ось наспіли святки. Ком. І. 16. Раненько вийду, на обід наспіну. Мир. Пов. II. 79.

2) Настигать, настичь, догонять, догнать. Оглядав, чи не наспіви погоня. Стор. МПр. 109. Тут їх доля зла наспіла. Котл. Ен. VI. 33.

3) Созрѣвать, созрѣть (о многихъ). Полуниці вже наспіли. Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 521.