НАСМІ́ШКУВАТИЙ, а, е.
1. Який любить насміхатися, глузувати; схильний до насмішок. Маруся.. була проворна, жвава, навіть весела й трохи насмішкувата (Н.-Лев., III, 1956, 323); Від радості Сашко забув про насмішкуватих ланкових і про свій злощасний запис у щоденнику (Багмут, Опов., 1959, 105).
2. Який містить у собі, виражає, виявляє насмішку. Він у розмову не втручався, ..раз за разом поглядав на неї прищуреними насмішкуватими очима (Вас., І, 1959, 152); В очах у молодої жінки засвітились насмішкуваті вогники (Збан., Ліс. красуня, 1955, 17); Старий явно глузував з дівчат, але вони вдали, ніби не помічають того насмішкуватого тону (Ткач, Плем’я.., 1961, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 193.