НАСМІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок.. НАСМІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док. Накидаючи, залишаючи що-небудь, смітити, забруднювати приміщення. Не стало в хаті школяра.. Немає кому майструвати та насмічувати (Збан., Курил. о-ви, 1963, 200); Вона крикнула на Мотрю: — Візьми ж віник та підмети, коли насмітила своїм борщем серед хати (Н.-Лев., II, 1956, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 193.

Насмічувати, чую, єш, сов. в. насмітити, мічу, тиш, гл. Насаривать, насорить. А хто се насмітив? Канев. у. Те сміттє, що батьки з дідами насмітили. К. Дз. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 521.