НАСМІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Те саме, що насмі́литися. [Марина:] От бачиш, який він? Та як же я насмію розмовляти з ним одверто? (Кроп., V, 1959, 495); Вони [вороги] переступить насміли Землі тієї грань святу (Рильський, II, 1960, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 193.

Насміти, смію, єш, гл. Осмѣлиться, посмѣть. Оце прийду з роботи пізно, дак і світла не засвітять і не озвуться. А жінка не насміє. Г. Барв. 321.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 521.