НАСЛІ́ДУВАЛЬНИЙ, а, е.

1. Стос. до наслідування. Вчителі, продумано використовуючи наслідувальні психічні процеси, можуть досягнути великого виховного ефекту (Рад. літ-во, 2, 1965, 64).

2. Який є результатом наслідування чужих зразків; позбавлений самостійності. Попри учнівський і наслідувальний характер багатьох віршів, збірка "На білих островах" [М. Рильського] все ж засвідчила появу неабиякого таланту (Криж., М. Рильський, 1960, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 192.