НАСЛІ́ДИТИ див. наслі́дувати.

НАСЛІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., розм. Забруднюючи, залишити сліди на чому-небудь. — А ти куди, проклятий? Агуш! бач — наслідив на книжці! Що мені Марко скаже, як побачить на ній півнячі сліди? (Коцюб., II, 1955, 20); Хто б це міг вигадати, крім графа Володимира Романовича, наслідити брудними чобітьми на паркеті? (Донч., III, 1956, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 191.