НАСЛА́ННЯ́, я, с.

1. Дія за знач. насла́ти¹2. * У порівн. Тихий степовий городок.. тепер виник на нашому шляху як наслання чогось недоброго й зловіщого (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 7).

2. Те, що, за забобонними уявленнями, ніби роблять "злі сили", щоб спокусити, обманути кого-небудь. — Це якесь наслання. Це пороблено (Март.,Тв., 1954, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 191.