НАСКРЕКОТА́ТИ, кочу́, ко́чеш, док., розм.

1. Поскрекотати довго.

2. перен. Швидко наговорити чого-небудь. [Карпо:] Цокотуха! Достоменна сорока білобока: наскрекотала, наскрекотала, що й в дві пригорщі не захопиш (Крон., II, 1958, 124); Наскрекотала [полільниця], як сорока, та й далі (Головко, II, 1957, 222).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 190.