НАСКА́КУВАТИ1, ую, уєш, недок., НАСКАКА́ТИ, скачу́, ска́чеш, док.
1. Скачучи, наїжджати на кого-, що-небудь, потрапляти куди-небудь. Тут був намет Серрана, На нього Низ і наскакав (Котл., І, 1952, 225).
2. розм. Скачучи, прибувати куди-небудь в якій-небудь кількості. Аби болото, а чорти наскачуть (Номис, 1864, № 5418).
НАСКА́КУВАТИ2, ую, уєш, недок., НАСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. Раптово, несподівано накидатися, нападати на кого-небудь. — На князівську охорону наскакують [діти], камінням її закидають, з самопалів навіть стріляють (Скл., Легенд. начдив, 1957, 5); Розказували люди, що й на поміщика Адама наскакував Гриша з партизанами, і на графа Ерделі (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 49); Наскочить [Лев] бувало на табун диких свиней і всіх подушить (Укр.. казки, 1951, 55); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (Чорн., Визвол. земля, 1950, 202); // 3 розгону нападати на кого-небудь у двобої. Вони [драгун і козак] сходились, розходились, знову наскакували, і дзвін шабель розносився по луках (Панч, Гомон. Україна, 1954, 343); // Рухаючись, охоплювати кого-, що-небудь, напливати, налітати на кого-, що-небудь (про вітер, хвилі і т. ін.). Розгойдане море, вже брудне і темне, наскакувало на берег і покривало скелі (Коцюб., І, 1955, 391); Інколи наскакував шалений вітер, з силою гойдав тяжкі верховіття дерев і знову тікав невідомо куди (М. Ол., Чуєш.., 1959, 52); Із ревищем вихор на ниву наскочив. Не шкода йому її вроди (Манж., Тв., 1955, 56); // перен., розм. Нападати, накидатися на кого-небудь з погрозами, докорами і т. ін. — Не крала я зроду-віку мого, пані, — одмовляє стара.. — Мовчи! — писнула, пані, наскакуючи (Вовчок, І, 1955, 136); — Немає в мене жінки… — відповів [Забейко] уникливо — А та дама… — наскочила вона зі злістю.. — а та дама… хто то була? (Вільде, На порозі, 1955, 43).
2. Несподівано наштовхуватися на кого-, що-небудь. Уявлялось, як він уже сам лежить на возі, вкритий шинелею, корчачись від болю щоразу, коли дерев’яне колесо каруци наскакує на камінь (Гончар, III, 1959, 14); Дорошенко, змішавшись з доменниками.., тягав іржаві труби, на когось наскакував, лаявся (Загреб., Спека, 1961, 135); Та ось врешті блимнуло світло… і Раїса грудьми наскочила на фіртку (Коцюб., І, 1955, 328); Кораблеві весь час загрожувала небезпека наскочити на підводне каміння (Видатні вітч. географи.., 1954, ЗО); — У порівн. Раптом Галя спинилася, мов на щось наскочила (Ваш, Вибр., 1948, 154); // тільки док., перен., розм. Раптово зустрітися з ким-небудь. Йон не стямився, як із розгону наскочив на Гяшіцу, обняв її за шию і міцно притис до себе (Коцюб., І, 1955, 236); Удень небезпечно нашому брату ходить у слободу: часом наскочиш на ярчука [собаку] (Стор., І, 1957, 90); // перен., розм. Несподівано потрапляти в певні умови, обставини і т. ін. (перев. небажані, неприємні); нариватися. Щоб не наскочити на лайку, Я розкажу вам байку (Гл., Вибр., 1951, 100); — Казав же — бережись. Бач, і наскочив. Тепер напасті не оберешся (Головко, II, 1957, 36).
3. тільки док. Несподівано, раптово з’явитися; набігти. Раптом наскочила хмара і упав такий дощ, що трудно й описати (Коцюб., III, 1956, 321).
◊ Наско́чила коса́ на ка́мінь див. ко́са2; Наска́кувати (наско́чити) чо́ртові на ро́ги див. чорт.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 189.