НА́РІСТ, на́росту, ч.

1. Хвороблива пухлина, ненормальне потовщення якої-небудь частини організму людини, тварини, рослини. Батько витирає об ковальський фартух порепані, в крем’янистих наростах мозолів руки (Руд., Остання шабля, 1959,17); Загуділи дуплаві липи. Їхня потріскана, з наростами кора схожа на старі соти (Стельмах, І, 1962, 259); Наприкінці літа на листках дуба з’являються кулясті нарости (Лікар. рослини, 1958, 100); * Образно. Монополістична буржуазія є непотрібним наростом на суспільному організмі, зайвою для процесу виробництва (Програма КПРС, 1961. 26); * У порівн. Хочеться скоріше завершить Все розпочате, що болить, як наріст, В чуткій душі (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 90).

2. Те, що наросло, нашарувалося, утворилося на поверхні чого-небудь. Вони обоє минають розкішну чашу басейну, посеред якої на снігу замерзає окільцьована чавунна змія. Влітку з її пащі високо підіймається водограй, а тепер її забили нарости криги (Стельмах, І, 1962. 296); Розглядаючи поверхню металевих електродів.., можна виявити, що на аноді утворюється заглибина, а на катоді — наріст (Курс фізики, III, 1956, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 173.