НА́РІЗНО, присл. Окремо, порізно. Погляд його [Чіпки] впав на одного чоловіка. Нарізно стояв він під парканом, зажурений, похнюплений (Мирний, І, 1949, 252); Повертаючись додому, Тоня й Віталій сиділи в кузові нарізно, в протилежних кутках (Гончар, Тронка, 1963, 38); // Неодночасно, у різний час. Стали навіть обідати нарізно: мати з Палазею рано.., а зять з Надезею пізно, опівдні (Н.-Лев., III, 1956, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 172.