НАРУ́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наруба́ти; // у знач. прикм. Незабаром вони повернулися з двома оберемками нарубаних дров (Донч., IV, 1957, 89); В селі стояв запах.. соснової живиці з нарубаних дров (Чорн., Потік.., 1956, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 178.