НАРО́ЗТВІР, присл., рідко. Те саме, що на́встіж. Він злякано подивився на неї, прислухаючись до хати, двері якої були відчинені нарозтвір (Стельмах, І, 1962, 559); Нарозтвір стояли ворота в сараях та по загонах, в конюшнях та в кошарах. Худоба повиходила й бродила по подвір’ю (Головко, II, 1957, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 177.