НАРОДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Той, хто любить народ. Російські та українські революціонери-демократи бачили в ньому [Т. Г. Шевченку] те, чим він саме був: великого народолюбця, правдолюбця, непримиренного борця проти соціального та національного гніту (Рильський, III, 1955, 258).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 177.

Народолю́бець, бця, м. Любящій народъ; народникъ. К. MX. 33. Українським… народолюбцям забороняли сповіщати рідний край про все, чим би освітилась його темрява. К. ХП. 125.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 516.