НАРКО́ТИК, у, ч.

1. Речовина, що збуджує або пригнічує центральну нервову систему людини й тварини. Доктор Темір нервово тре гарячого лоба. Уже кілька ночей не спить. Не допомагають наркотики, що він їх вживає щодня (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 261); Серед багатьох відомих людству наркотиків одним з найшкідливіших є нікотин, що потрапляє в організм під час куріння тютюну (Наука.., 7, 1957, 26); Корову поклали на тюки з соломою, ввели наркотики (Хлібороб Укр., 12, 1963, 26); * У порівн. Всюди його переслідував усе той клацаючий, дурманливий, ніби наркотик, звук (Гончар, Тропка, 1963, 216).

2. розм. Те саме, що наркома́н.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 173.