НАРА́З, присл.
1. Раптом, враз, несподівано, зненацька. Нараз із-за частоколу з гиканням вилетіло півсотні козаків з піднятими догори шаблюками (Досв., Гюлле, 1961, 181); Нараз спалахнула блискавка (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 76); Надія поверталася із заводу наче на крилах. Перед нею мовби нараз освітилось багато темного у її власному задумі (Баш, На.. дорозі, 1967, 211).
2. Разом, одночасно. В Яреми теж зашуміло у голові, перед очима пливли барвисті кола, і наче сто чоловік нараз гукали над його вухом (Кочура, Зол. гра
мота, 1960, 10); — Погана це людина, цей твій тесть, препогана. Як та лисиця в казці, що дибає нараз за двома зайцями (Оп., Іду.., 1958, 285).
3. Зараз же, відразу. Як довідався [Юрішко] в додаток, що у нього в хаті Марусяк гостив, — нараз дивно якось посмирнів і затих (Хотк., II, 1966, 255); Кров шугнула до голови й нараз відхлинула (Коз., Нові Потоки, 1948, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 168.