НАРАЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і розм. НАРА́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАРАЗИ́ТИСЯ, ажу́ся, ази́шся, док., на що.
1. Наштовхуватися на що-небудь гостре. Перед барикадою колючо стирчали іржаві залізні "їжаки", на які мали наразитись фашистські танки (Жур., Звич. турботи, 1960, 173); // Стикатися з ким-небудь, наштовхуватися на когось, щось, потрапляти під що-небудь. Щоб не бути в хаті, де ми щохвилини наражались на господаря, ми скористувались з його пропозиції прогулятись в його гаю-садочку (Досв., Вибр., 1959, 60); Минули вже ті часи, коли з підпільної наради більшовики розходились поодинці, озираючись, щоб не наразитись на шпика (Смолич, Мир.., 1958, 284); На всіх напрямках ворог наражався на стійкий опір радянських патріотів (Іст. УРСР, II, 1957, 405); "Победа" припускає хід, сподіваючись проскочити під хмарою, не наразившись на зливу (Ю. Янов., II, 1954, 199).
2. Учинками, діями ставити себе під загрозу чого-небудь, у небезпечне, скрутне і т. ін. становище. Прагнучи служити народові, Тихович [герой твору М. Коцюбинського] наражається на ненависть з боку селян (Іст. укр. літ., І, 1954, 612); Юрій потрапив під обстріл: били з гармати і рушниць. Він зрозумів, що безглуздо наражатися на небезпеку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 157); Сташка іноді поза північ вичікувала Бронка в чужих брамах поблизу друкарні. Наражувалась на те, що чоловіки зачіпали її непристойними словами (Вільде, Сестри.., 1958, 564); Нова несподіванка! Андрій аж прикусив губу. Щойно з’явився в полк і вже встиг наразитись на сварку з бійцями свого ж взводу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 168.