НАПІ́РНИК, а, ч. Мішок із щільної тканини, куди насипають пір’я для подушки або перини; насипка. Замість пуху напірник можна соломою або сінцем набити (Мирний, IV, 1955, 297); Вона поклала для мене свіже рядно і подушку в червоному напірнику на вузьку лаву (Перв., Материн.. хліб, 1960, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 151.