НАПІ́Й, по́ю, ч. Спеціально приготовлена рідина, признач. для пиття. На столах понаставляли багато тарілок, багато стаканів та чарок, а наїдків та напоїв було трохи (Н.-Лев., III, 1956, 61); Раптом він спиняється під зеленими деревами, де багато людей сидять на килимах і п’ють з великих піал чудовий напій з маринованих черешень (Гончар, III, 1959, 157); *Образно. Радій же, серце! До останку пий Життя людського пінистий напій (Рильський, І, 1956, 370); *У порівн. Прохолодне повітря, наче ароматний напій, сповнювало легені (Трубл., Шхуна.., 1940, 14).
Спи́ртні (алкого́льні) напо́ї — напої, приготовлені на спирті, із спиртом. Спиртні напої вживали ще в сиву давнину (Наука.., 10, 1958, 31); Більше половини спортсменів не палять і зовсім не вживають алкогольних напоїв (Ком. Укр., 8, 1967, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 150.