НАПІВКОЧОВИ́Й, а́, е́. Перехідний між кочовим і осілим. Лівобережні племена кочових або напівкочових скотарів рушили на Правобережжя, перетворюючи ниви в пасовища (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 84); // Власт., характерний для напівкочівників. Хозари належали до тюркських племен. Вони вели напівкочове, напівземлеробське життя (Іст. УРСР, І, 1953, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 147.