НАПІВЗАБУТТЯ́, я́, с. Стан, близький до забуття. Іноді він [хлопчик] легенько ворушив пальцями, але більше був у напівзабутті (Коп., Земля.., 1957, 96); З напівзабуття її вивели стривожені голоси пасажирів (Збан., Між.. людьми, 1955, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 146.