НАПІВДИ́КИЙ, а, е.

1. Не зовсім дикий; з ознаками дикості. За вікнами обкому воркували напівдикі голуби (Логв., Літа.., 1960, 154); Напівдикі степові коні не одразу скорялися людині (Тулуб, В степу.., 1964, 319).

2. перен. Недостатньо культурний, цивілізований; відсталий. Ремо відчував свою безсилість у цім середовищі напівдикого суспільства, де.. ніхто не вміє одрізнити місяця від сонця (Досв., Гюлле, 1961, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 145.