НАПУ́ЧУВАТИ, ую, уєш і НАПУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПУТИ́ТИ, учу́, ути́ш, док., перех. Давати комусь поради, настанови і т. ін.; навчати чого-небудь; повчати, радити. — Якби він був твій жених, то ти й тоді не повинна ховатись з ним по закутках, — напучувала далі Навроцька (Н.-Лев., V, 1966, 232); [Жураківський:] Люди в селі напучали його: чого це ти дурнем ростеш.., кажи, нехай [дядько] дає вчитись (Вас., III, 1960, 299); Пригадав [Любчик] материні слова. Вона напучувала його завжди, казала, щоб не брав на себе зайвого (Хижняк, Невгамовна, 1961, 155); — Данило, дарма що гультяй, .. взявся б за розум, коли б йому трапилася підхожа дружина та напутила як слід (Л. Янов., І, 1959, 168); // Давати вказівки, поради, висловлювати побажання кому-небудь (перев. перед відправленням у дорогу або початком якої-небудь справи). Дорогою вона напучувала Ніну: — Плани уроків неодмінно зберігай, вони тобі придадуться (Коп., Земля.., 1957, 217); Устим Сидорович неквапливо і нудно напучував механізаторів: — Значить, по порядку так: приїдете на станцію — зайдіть до начальника або завідувача відділу перевозок… (Збан., Переджнив’я, 1955, 307); Він [директор] вважав своїм обов’язком як слід напутити від’їжджаючих, бо ж не по дитячі іграшки їдуть — за машинами! (Збан., Переджнив’я, 1955, 308).
Напу́чувати (напуча́ти, напути́ти) на до́бру путь — навчати чого-небудь, виховувати добрі навики. [Печариця:] Батько — велике слово, велика річ! Він тебе годував, ростив… на добру путь напучував… (Мирний, V, 1955, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 167.