НАПУ́ЧЕННЯ, я, с. Дія за знач. напути́ти, напу́чувати. Після напучення Замрауша широко відчинились ворота.., і новаки влилися до гурту (Збан., Єдина, 1959, 340); // Добрі побажання, повчальні слова, поради. Затамувавши дух, льотчики слухають чіткі, ясні напучення (Трип., Дорога.., 1945, 8); Раз у раз долинають оплески: то ще комусь вручають атестат зрілості. А коли втихнуть там оплески, відлунають слова напучень та поздоровлень, ..всі учасники вечора висипають на подвір’я (Гончар, Тронка, 1963, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 167.