НАПУ́ТНИК, а, ч., заст. Наставник. Саіб був дуже розумний хлопець і вчився так добре, що незабаром став трохи не розумнішим за свого напутника і вчителя (Н.-Лев., IV, 1956, 15); — Мамо, ви знаєте, хто це до нас завітав? .. Це дочка мого найкращого напутника (Крот., Сини.., 1948, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 166.