НАПУ́ТЛИВИЙ, а, е. Який містить у собі повчання; повчальний. Буркотливо-напутливий тон старого Повчанського дратував Сагайдачного (Тулуб, Людолови, І, 1957, 58); 3 вікна сипалися сухенькі, напутливі слова Мирона (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Вар-кентін, 1950, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 166.