НАПРЯМНИ́Й, а́, е́, спец.

1. Який надає розміщенню або рухові чого-небудь певного напряму. Забивання шпунтових рядів провадять за допомогою напрямних рам. Напрямна рама складається з маячних паль і укріплених на них напрямних брусів (Довідник сіль. будівельника, 1956, 162); Вальці для обривання качанів своїми зубцями захоплюють стебла кукурудзи, обламують качани, які потім через напрямний ківш подають на стрічку транспортера (Колг. село, 2.VII 1954, 3); Напрямні канавки.

2. у знач. ім. напрямна́, но́ї, ж. Частина станини верстата, обладнання, яка визначає рух деталей під час роботи. Під час експлуатації верстата необхідно дбати про чистоту і збереження напрямних станини, тобто оберігати їх від забоїн, подряпин (Метод, викл. фрез. спр., 1958, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 164.