НАПРЯМЛЯ́ТИ, яю, яєш, недок., НАПРЯМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. напря́млять; док., перех.
1. Спрямовувати що-небудь кудись, надавати напряму чомусь. [Марко: (витягає револьвера й напрямляє в інженера):] Підходь сюди.! (Ірчан, І, 1958, 128).
2. перен. Скеровувати на що-небудь (думки, розум, інтереси). Він глянув на зоране поле і сливе силоміць напрямив свої думки на щоденну роботу (Коцюб., І, 1955, 97); // розм. Повчати, давати вказівки, поради; навчати, наставляти. Не було у них учителів, що напрямляли б, як іти і куди іти, не було перед собою стежки, ніхто ще її ні разу не прокладав (Мирний, III, 1954, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 164.