НАПРУ́ЖЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. напру́жити і напру́житися. Від напруження у Тамари зашуміло в голові, замиготіло в очах (Хижняк, Тамара, 1959, 199).

2. Стан піднесення, збудження, зосередження сил при здійсненні чого-небудь. Вона жила у вічному напруженні, її рухи зробились жвавими, нервовими, а малі чорні очі неспокійно поблискували (Коцюб., II, 1955, ЗО); Втомлена від надлюдського душевного напруження, Катерина, стуливши повіки, припала головою до паперів (Вільде, Сестри.., 1958, 102); Всі слухачі перебувають у дуже нервовому напруженні, ніби чекаючи наближення чогось надзвичайного (Довж., І, 1958, 106); // Крайня межа, вищий ступінь у здійсненні чого-небудь. В момент крайнього напруження боротьби, коли немає жалю і милосердя, — його нерви не витримують (Еллан, II, 1958, 79); Треба було знову пережити смертельне напруження бою (Собко, Кавказ, 1946, 137).

3. перен. Скрутне, важке становище де-небудь, з чим-небудь. Науковці прагнуть вивести нові культури різного строку дозрівання, щоб полегшити у жнива напруження робіт (Оров., Зел. повінь, 1961, 21); У роки, коли буває великий урожай, створюється.. напруження з робочою силою і транспортом (Хлібороб Укр., 12, 1963, 32).

4. спец. Величина тиску або розтягання, що виникає в твердому тілі внаслідок зовнішніх впливів (сили, температури і т. ін.). Майстер не може відзначити, з’явилося напруження чи ні (Собко, Біле полум’я, 1952, 313); Щоб полегшити обробку металу, його треба пом’якшити після зварювання та механічної обробки — зняти внутрішні напруження (Метод, викл. фрез. спр., 1958, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 163.