НАПРОВА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАПРОВА́ДИТИ, джу, диш, док., перех., розм., рідко. Наштовхувати, спрямовувати кого-небудь на щось (на думку, розмову і т. ін.). Деякі з тих формулювань правного цивільного кодексу викликали гомеричний сміх в аудиторії, інші натомість напроваджували на глибоку задуму навіть панів правників (Фр., VI, 1951, 268); Брат напровадив її на думку стати на тому місці, де Сусанна Уласівна завсігди ставала в церкві (Н.-Лев., IV, 1956, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 161.

Напрова́джувати, джую, єш, сов. в. напрова́дити, джу, диш, гл.

1) Наводить, навести, направлять, направить на что. Напровадив його на п’яну дорогу. Закр.

2) Наводить, навести много. Напровадив гостей повну хату.

8) Наговорить многое. Язиком намолов та напровадив усякої нісенітниці.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 512.