НАПРИ́НДЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАПРИ́НДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм. Набувати гордовитого, бундючного вигляду; пишатися. Пан Демид, причепурившись, вийшов на середину дороги і, випнувши черево, почав.. надиматись, напринджуватись (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 25); Ходить [Добробит] було.. по нашім краю, наприндиться і через губу не плюне (Фр., II, 1950, 356); Ротмістр, який знітився перед дулом мушкета, знову наприндився, відкинув назад голову й блиснув шаблею (Панч, Гомон. Україна, 1954, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 161.