НАПРА́СНИЙ, а, е.
1. тільки напра́сний, розм., рідко. Те саме, що несправедли́вий. Боляче відчував Юріштан, що напрасну велику кривду чинить батькові й матері, що піддався злобній хвилі (Хотк., II, 1966, 192).
2. діал. Раптовий, несподіваний. Тиху задуму вечірнюю напрасна буря розвіяла (Л. Укр., І, 1951, 281); Напрасний дощ захопив мене серед вулиці, і я змушений був схоронитися (Фр., І, 1955, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 160.