НАПРАВЛЯ́ЮЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до направля́ти.

2. у знач. ім. направля́ючий, чого, ч. Військовослужбовець, підрозділ і т. ін., який міститься або рухається попереду (загону військ, окремої групи і т. ін.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 159.