НАПОСІ́ДЛИВО, розм. Присл. до напосі́дливий. Собака напосідливо кидався до воріт, потім почулося декілька сполоханих голосів (Панч, В дорозі, 1959, 44); Думка про втечу напосідливо свердлила йому мозок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 158.