НАПОСІ́ДЛИВИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що насти́рливий. — Годі вже, годі… — відмахнувся од напосідливої плетухи Бровко, а в самого аж губи тряслися (Добр., Тече річка.., 1961, 246).
2. Який напосідається (у 1, 2, 5 знач.). Потім обліпили [комунари] його з усіх боків, мов та напосідлива комашня (Мик., II, 1957, 566); Байда навіть не оглянувся. Напосідлива думка за всяку ціну стати знову на роботу підганяла його на шахту (Панч, І, 1956, 436); Змучений бентежними думками, тільки-но задрімає [гетьман Косінський] тривожно, як одразу схоплюється від напосідливих і страшних кошмарів (Ле, Наливайко, 1957, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 158.