НАПОСЛІ́ДКУ, присл., розм. Те саме, що напослі́док. Допалась мати на його; лаяла-лаяла, а він і губи не роззявив. Аж напослідку каже: — Ото треба було справити мені сіртук (Свидн., Люборацькі, 1955, 127); // У кінці, позаду. За повозами оддалік купа селян, господарів, баб і молоді, а напослідку, мов вівці, .. шкільна дітвора під проводом учителя (Фр., II, 1950, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 158.