НАПОЛО́ХАТИ, аю, аєш, док., перех. Викликати страх, переляк; налякати, настрашити. [Павло:] Катря кликала мене до цієї криниці, а й досі її нема? Чого їй хочеться від мене? Чимсь мене наполохать хоче… (Крон., II, 1958, 378); Він боявся наполохати Катрю, бо могла захлинутися ненароком, і тому виплив біля неї зовсім тихо (Кучер, Прощай.., 1957, 482); // Викликати неспокій, тривогу, побоювання і т. ін. Трапилося таке незвичайне і таке страшне, що наполохало в районі навіть найповажніших і найвідповідальніших товаришів (Вишня, II, 1956, 49); // Налякавши, примусити кого-небудь насторожитися або й зовсім залишити своє місце. Над скелями закружляло кілька риболовів та чайок. Видко, хтось наполохав їх при воді (Оп., Іду.., 1958, 190); Обережно, ніби боячись когось злякати чи наполохати, підійшов [Мирослав] до своєї хати, прочинив двері (Собко, Нам спокій.., 1959, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 155.