НАПЛІ́ЧНИК, а, ч.

1. Наплічна прикраса або частина одягу у вигляді вузької смужки на плечах. Дерева давно пожовкли і сипали вже золотим листям. Здається, це єдине, що було тоді в місті золотого. Бо тих, що носили золоті наплічники, вже не було (Мик., II, 1957, 52); Мундир на ньому з отакенними гудзиками, тільки куций, мов собаки обгризли, і наплічники з сукна (Донч., VI, 1957, 287).

2. Металеве покриття, яке захищало плечі воїна від ушкодження. Шило кинувся на пана. Довго рубалися вони! І наплічники і нагрудники погнулися в обох від ударів (Довж., І, 1958, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 153.