НАПЛУ́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наплу́тати; // наплу́тано, безос. присудк. сл. — Тут щось таки добре наплутано. Цей клятий дідок мастак крутити гудзики (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 153.