НАПЛАСТУВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. напластува́ти і напластува́тися.

2. геол. Ущільнені осадові утворення у вигляді кількох шарів грунту, що налягають один на одний. Знайшли вони [комсомольці] родовища залізняку і сланцю. Все уважно нанесли на карту. Наступні геологічні експедиції мають оконтурити ці райони, з’ясувати багатство напластувань (Донч., II, 1956, 44).

3. перен. Певна риса, особливість пізнішого походження в свідомості, характері і т. ін., що приєднується до основного, первісного. Древньоруська міфологія, що відображає їх вірування напередодні християнізації Русі, являла собою напластування різних епох (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 495).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 151.