НАПИ́ТИЙ, а, е, розм.
1. Який багато, досхочу напився, випив чого-небудь; напоєний. — Кажеш, Кузьмо, не пропадемо? — Ніколи в світі! — весело одгукнувся Кузьма. — Ситі-напиті будемо і ніс у табаці (Головко, II, 1957, 479).
2. П’яний, нетверезий. Незабаром Іван побачив стрічу ворожих родів. Вони вже вертали з храму, тато був трохи напитий (Коцюб., II, 1955, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 144.