НАПЕРЕРІ́З, присл.

1. Намагаючись пересікти що-небудь під час руху. Гуменний гріб напереріз, беззвучно розколюючи веслом тонку блакить чистого неба, відображеного у воді (Гончар, І, 1954, 436); Зрозумівши Лесин маневр, Юрій пішов напереріз. За якусь хвилину їхні яхти пройшли близько одна одної (Хижняк, Невгамовна, 1961, 114).

2. у знач. прийм., з дав. в. Уживається при назві осіб, предметів, шлях яких намагається пересікти суб’єкт дії. Червоноармійці побачили, як напереріз утікачам кинувся Ловецький (Ле, Мої листи, 1945, 107); Машина помчала напереріз німецькій колоні, одна — проти цілої колони (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 141.