НАПА́ХАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напаха́ти. Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою пахощами хусточкою (Н.-Лев., III, 1956, 148); Він наблизився до матері, поцілував у холодне, напахане парфумами чоло (Кочура, Зол. грамота, 1960, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 139.